УВАГА!
ДПТНЗ "Покровський ЦППРК" модернізовує вебсайт за підтримки EU4Skills.
Ласкаво просимо на оновлений сайт закладу: https://pcpprk.dp.ua/
УВАГА!
ДПТНЗ "Покровський ЦППРК" модернізував вебсайт за підтримки EU4Skills.
Ласкаво просимо на оновлений сайт закладу: https://pcpprk.dp.ua/
ДПТНЗ "Покровський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів"
Дорогі друзі!
Щиро вітаю Вас на Веб-сайті ДПТНЗ «Покровський ЦППРК". Наш заклад готує фахівців для металургійної, гірничодобувної та будівельної галузей та здійснює навчання за такими професіями: «Електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування, електрогазозварник, стропальник», «Електрогазозварник, електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах», «Електрогазозварник», «Маляр, штукатур», «Кухар.Кондитер», «Оператор комп’ютерного набору, секретар керівника (організації, підприємства, установи), обліковець з реєстрації бухгалтерських даних».
В центрі створено гідні умови для навчання і розвитку учнів, про що свідчить матеріально-технічна база навчального закладу, кадровий склад працівників та навчально - методичне забезпечення.
Висококваліфіковану підготовку здійснює згуртований, творчий інженерно - педагогічний колектив, головною метою якого є підготовка висококваліфікованих робітників.
Кожен викладач ініціативний, відповідальний, швидко реагує на потреби часу, має значний творчий і науковий потенціал, бачить свою місію у формуванні професійно-практичної підготовки молодих спеціалістів з урахуванням потреб сьогодення, сприянні самореалізації учнів та формуванні високоосвіченої, національно свідомої особистості, здатної незалежно мислити і керувати у своїй діяльності принципами добра й справедливості.
Вагомим успіхом викладачів є досягнення в роботі з обдарованою молоддю. Учні центру – неодноразові учасники наукових конференцій, переможці й призери обласних, Всеукраїнських конкурсів, конкурсів з фахової майстерності, Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика, обласних олімпіад з навчальних та спеціальних дисциплін, спортивних змагань та обласних спартакіад серед учнів ПТНЗ. Кожен, хто навчається в нашому навчальному закладі, успішно опановує обрану професію. Я запрошую Вас відвідати навчальний заклад та познайомитись з його цікавою історією і сьогоденням.
До зустрічі!!!
Історія ПЦППРК
Професійно-технічна освіта в Орджонікідзе веде свій відлік з моменту виходу наказу Головного управління трудових резервів СРСР « Про підготовку до початку навчального року і про прийом міської і колгоспної молоді в ремісничі училища та школи фабрично - заводського навчання».
У 1950 році створюються технічні училища, до яких приймають молодь, що має середню освіту, із терміном навчання десять місяців. В 1960 році спостерігається велике бажання підростаючого покоління отримати робітничу професію в системі ПТО. Саме в цей час на гірничо - збагачувальному комбінаті міста виникла необхідність у підготовці кваліфікованих робітників. За клопотанням міської ради народних депутатів Міністерство Чорної металургії України видає наказ від 3 липня 1966 року за № 78 про відкриття в м. Орджонікідзе ТУ-4. Спочатку двері училища відкрились у навчально-курсовому комбінаті Орджонікідзевському гірничо збагачувальному комбінаті. Першим директором був Подболотов Василь Васильович. На базі училища проводилася підготовка робітників за такими спеціальностями: машиніст крокуючих екскаваторів , машиніст бульдозера, слюсар – ремонтник, електрогазозварювальник, штукатур.
З 1974 року училище очолює Подолян Федір Петрович.
У 1985 році училище було нагороджено перехідними прапорами ВЦРПС та ЦКВЛКСМ України.
В 1986 році училище отримало нагороду від заслуженого металурга України Якова Горбаня.
У 1979 році училище стало дипломантом ВДНХ. У 1980 році закладу присвоєно звання «Краще училище чорної металургії СРСР», у 1981році-«Училище високої культури і зразкового побуту».
У 1986 році ТУ-4 було реорганізовано в СПТУ-50. Професійно-технічний заклад отримав свою затишну територію, навчальний корпус, майстерні, гарно оснащені навчальні кабінети, актову залу на 300 місць, їдальню та спортзал. Було створено всі умови не тільки для отримання професії, а й для інтелектуально-культурного розвитку учнів. За велику пошукову роботу і створення музею Бойової Слави Верховна Рада УРСР присвоїла училищу ім'я Героя Радянського Союзу П. Гудзя.
У 1988 році СПТУ-50 очолив Баршунін Микола Олександрович - талановитий педагог , нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти», депутат міської ради декількох скликань. Сьогодні він голова Ради ветеранів міста.
З 2000 по 2010 рік училище очолювали творчі особистості – Носевич Людмила Володимирівна, Дудник Неля Павлівна та Лисогор Володимир Станіславович.
З 2010 року навчальний заклад очолює Дяченко Наталія Василівна. Творчий шлях педагога вона розпочала з майстра виробничого навчання та викладача спецдисциплін. Невтомна працівниця, яка постійно готує власні і вивчає надані педагогами пропозиції щодо підвищення ефективності навчання та виховання молоді. Під її керівництвом впроваджуються нові інноваційні педагогічні технології.
За 50 років роботи центру за замовленням набули робітничих професій 14.637 чоловік; в платних групах здобули професію 367 учнів,на курсах підготовки - 621 фахівець. Від центру зайнятості на базі училища постійно проходять курси перепідготовки, цим напрямком роботи керує Баранова Надія Василівна . Тільки за останні 5 років 1198 орджонікідзевців на цих курсах здобули нову професію.
Учні центру не тільки здобувають знання і отримують професію, а й розвиваються як творчі особистості. Цьому сприяє робота гуртків, клубів за інтересами та секції: шейпінг, гирьовий спорт, волейбол, настільний теніс, баскетбол, шахи та шахмати, цікава фізика, дерево життя, English club, кулінарна майстерня, візерунки буття, програмування та web – дизайн, юний журналіст, театр – студія «Асорті», клуб юних волонтерів «Не заросте стежина пам’яті», юний екскурсовод, Євроклуб, туристичний, вокальний, бально-спортивні танці, хіп-хоп, таїна слова, токарна справа, електрослюсар, зварник – ось спектр гурткової роботи в начальному закладі. Слід зазначити, що інженерно – педагогічний колектив навчального закладу – це колектив творчих людей, об’єднаних між собою однією ідеєю – розвиватися разом з учнями.
Носимо ім’я героя
Гудзь Порфирій Мартинович
Народився 23 лютого 1902 року в селі Олександрівка (нині м. Орджонікідзе Дніпропетровської області ) в сім'ї учителя. В 1917 році закінчив Маріупольську учительську семінарію, працював коногоном на Бахмутських соляних шахтах. В лютому 1918 року Гудзь був призваний на службу до лав Робітничо – селянської Червоної Армії. Порфирій Мартинович – учасник Громадянської війни, воював проти німецьких військ, захопивших Україну. В травні 1918 року за доносом провокатора Гудзь був заарештований та приговорений до страти, але у зв’язку з його віком вирок був замінений на 10 років каторги. Йому вдалося здійснити втечу. На станції Волноваха він вступил до партизанського загону , воював проти генералів Шкуро та Деникіна. В бою за Маріуполь Гудзь був тяжко контужений і попав в полон до «білих». Навесні 1920 року він був звільнений . Брав участь в боях проти генерала Врангеля.
Після закінчення Громадянської війни Гудзь продовжив службу в Червоній Армії. В 1925 році він закінчив курси « Выстрел». Служив на штабних та командуючих посадах в кавалерійських частинах. Брав участь в радянсько – фінській війні, був порученцем з особливо важливих справ при Військовій раді фронту, потім командував 90 – м полком 95 –ї стрілецької дивізії. З липня 1940 року – командир 102 –ї стрілецької дивізії.
З початком Великої Вітчизняної війни в складі 67 – го стрілецького корпусу 21 –ї армії дивізія була перекинута в смугу Західного фронту і в липні 1941 року взяла участь в наступі на Бобруйськ.
З весни 1942 року Гудзь командував 328 –ю дивізією 16 – ї армії. Восени цього ж року він був поранений і контужений, після чого протягом двох місяців лікувався в Москві. В грудні 1942 року Гудзь став командиром 12-ї гвардійської стрілецької дивізії 61-ї армії. Під його командуванням дивізія держала оборону на річці Ока взимку 1942— 1943 рр., відбивши всі спроби противника форсувати її. З червня 1943 року полковник Гудзь очолює 8-у стрілецьку дивізію 13 – ї армії. Під його керівництвом дивізія брала участь в Курській битві. Під час наступальної операції дивізія прорвала ворожу оборону на річці Десна та з ходу форсувала її.
22 вересня 1943 року дивізія Гудзя почала форсувати Дніпро. Незважаючи на вогонь артилерій та авіацію противника, вона на підручних засобах переправилася через річку в районі села Навози Дніпровські Чернігівського району Чернігівської області та захопила плацдарм на її західному березі. 25 вересня дивізія стрімко вийшла до Прип’яті, переправилася через неї в районі села Копачі Чорнобильського району Київської області та захопили плацдарм на її західному березі.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року за « успішне форсування Дніпра» полковнику Порфирію Гудзю було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі « Золотая Звезда».
В подальшому дивізія Гудзя брала участь у звільнені Києва. Разом з партизанами 19 листопада 1943 року вона звільнила місто Овруч. В тих боях Гудзь був тяжко контужений і до січня 1944 року лікувався в Москві. Після одужання він став командиром 9 –ї гвардійської стрілецької дивізії. Брав участь у звільненні Вітебської області Білоруської РСР.В травні 1944 року по хворобі він знову лягає на лікування в госпіталь. В вересні 1945 року полковник Порфирій Гудзь вийшов у відставку. Проживав Порфирій Мартинович у Москві. Незважаючи на хвороби він продовжував вести активне життя.
Помер Порфирій Мартинович 16 серпня 1969 року, похований він в Тульській області поруч з Братською могилою бійців його дивізії, які загинули за звільнення цього краю.
Порфирій Мартинович був нагороджений орденами «Красного Знамени», орденами «Суворова» 2 – го ступеню та «Красной Звезды», рядом медалей.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 травня 1986 року № 172 професійно – технічному училищу № 50 міста Орджонікідзе присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу Гудзя Порфирія Мартиновича.
