Учасники ВВВ – колишні працівники центру

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Баширов Мосгут Кадирович

 

 

 

 

 

 

 

 

​

​

 

               

 

 

     Мосгут Кадирович народився в Оренбурзькій області 02.09.1926 року в родині інтелігенції.

         Безтурботну юність Масгута обірвала Вітчизняна Війна, на яку юнак потрапив буквально зі шкільної лави. Закінчивши авіаційне училище розвідників він потрапив на фронт (по бажанню, так як закінчив училище на відмінно) в 992 авіаполк нічних бомбардувальників п’ятої повітряної армії другого Українського фронту. Він був командиром відділення, розвідником, літав на літаках ПЄ-2, фотографував об’єкти, які потрібно було знищити. Він був механіком по фото обладнанню…

         Під час контрнаступу німців на Капошвар в районі озера Балатон він був поранений.

         Під час Венської операції 992 авіаполк підтримував бойові дії 46 армії, яка обходила Вену з півночі по направленню до Штоккерау, під час ліквідації групи Шернера, яка відходила до Карлових Вар. Полк було блоковано ворожою групою з повітря.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Під час контрнаступу німців на Капошвар в районі озера Балатон він був поранений.

         Під час Венської операції 992 авіаполк підтримував бойові дії 46 армії, яка обходила Вену з півночі по направленню до Штоккерау, під час ліквідації групи Шернера, яка відходила до Карлових Вар. Полк було блоковано ворожою групою з повітря.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Перемогу Масгут Кадирович зустрів в Австрії. За бойові подвиги його нагороджено двома Орденами Вітчизняної війни, та орденом за мужність, медалями

         за Взяття Вени та Будапешту, а також багатьма ювілейними медалями.

         Ще дев’ять післявоєнних років Масгут Кадирович служив в армії, потім демобілізація та партійна робота у місті Кривий Ріг. У 1957 році він закінчив педагогічний інститут імені Пушкіна, місто Кіровоград, за спеціальністю факультет російської філології та журналістська діяльність, далі працював в органах МВС у Кривому Розі.    

         Ще дев’ять післявоєнних років Масгут Кадирович служив в армії, потім демобілізація та партійна робота у місті Кривий Ріг. У 1957 році він закінчив педагогічний інститут імені Пушкіна, місто Кіровоград, за спеціальністю факультет російської філології та журналістська діяльність, далі працював в органах МВС у Кривому Розі.    

          У 1968 році він прийшов працювати в ТУ-4 (нині ОПТУ) майстром виробничого навчання. Він вів групи малярів-штукатурів, був гарним майстром і залишив про себе спогади у серцях своїх учнів. З 1975 до 1996 року працював вчителем трудового навчання в Олександрівській школі.

         Мосгут Кадирович ветеран праці, вчитель, народний умілець, має велику колекцію витворів мистецтва, яка не раз демонструвалася у нас в місті

та на обласному рівні.

 

Павло Львович Алійников

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           У 18,5 років Павло Алійников усвідомив свій перший

громадянський обов'язок – захищати Батьківщину.

          Рядовим стрільцем зі Слов'янського стрілецького

сержантського училища юнак потрапив на фронт.

          Перше бойове хрещення, перше розчарування,

перший полон під Харковом (станція Лозова).

Лютий став визначальною віхою в його житті

– народившись у лютому, Павло Алійников двічі

відродиться у лютому і демобілізується

знову таки у лютому…

 

         Перша втеча шістьом обірваним і напівголодним додала впевненості, що труднощі подолати можна, коли є сила волі.
        Невеличке польське село і, як здавалося тоді, гостинні й привітні господарі, бо нагодували, дали одяг і… зрадили… Півроку тюрми в Чехословаччині, заучена фраза “відстали від ешелону”  врятували від смерті та не врятували від концтабору в Маутхаузені…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Пройшовши полон, концентраційний табір, стрілець-наводчик зустрів перемогу неподалік Відня. Має орден Вітчизняної Війни 2 ступеня, орден “ За мужність ”, три бойові медалі і 14 ювілейних.

          Був членом ради музею ім. М. А. Забудька м. Орджонікідзе. З 1974 по 1983 роки працював у Технічному училищі №4 м. Орджонікідзе (нині ОПТУ)

майстром виробничого навчання  за спеціальністю “машиніст екскаватора“. Ця людина є почесним гостем багатьох заходів міста.

 

Відомий поет міста Леонід Казарін в одному із своїх збірників присвятив вірш П.Л. Алійникову

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

П.Л. Алейникову – ветерану войны и труда.

                                   Бывшему узнику нацистских концлагерей.

                                   “Из каменоломни с тяжелым камнем в 

руках узник поднимался по 186-ти ступеням.

 Рядом шла Смерть…”

 

Павел Львович!

Пламенные годы

На твоем трагическом пути,

Ни молитвой, ни громоотводом

От судьбы грозу не отвести.

Ты стоишь под грозовым разрядом,

Черный дым плывет над головой,

Падают друзья, что были рядом,

И, среди немногих, ты живой.

Долг тебя зовет: живи и помни,

Каждой минутой дорожа.

Ты прошел свои каменоломни

По стальному лезвию ножа.

Помогали воля и терпенье

Все преодолеть и перенесть.

С тяжким грузом ты прошел ступени,

Было их 186.

Помогали молодость и сила

На ступеньках рабства твоего.

А судьба удары наносила,

Много было их для одного.

В эшелонах, или же в колоннах,

Шли сюда и ехали рабы.

Вот он лагерь-лагерь обреченных:

Вход в ворота, выход из трубы.

Там охрана даром хлеб не ела.

Много ли надо, чтобы зверем стать?

Их задача измочалить тело,

Души обреченных растоптать.

А в душе жила мечта о воле.

Ты способен на побег посметь.

На свободе, где-то в чистом поле,

Коль придется, встретить свою смерть.

Но для жизни мать тебя растила.

И земля, которой нет родней.

Значит, сил у смерти не хватило,

Значит, оказался ты сильней.

Сохранила память твоя твердо

Лица, судьбы узников-друзей,

И стоит твой блок двадцать четвертый –

Времени жестокого музей.

Мы тебя за твою стойкость ценим,

Ты в строю, ты рядом с нами, здесь.

Ты поднялся к жизни по ступеням,

Все прошел сто восемьдесят шесть.

 

Я ПАМ'ЯТАЮ!

Я ПИШАЮСЬ!