Випускники нашого навчального закладу - воїни інтернаціоналісти

​

 

Костецький Сергій Володимирович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Сергій Володимирович Костецький народився 12 липня 1963 року. Закінчив СШ №5, й поступив  до ТУ №4, де отримав спеціальність машиніст екскаватора. Сергій Володимирович – учасник бойових дій в Афганістані, командир танка, сержант запасу, нагороджений медалями «За громадянську мужність», «За заслуги»; Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, орденом «Честь, Звитяга, Мужність», орденом «Честь, Пошана, Пам'ять»  - член ради музею, член ради спілки афганців в м. Орджонікідзе. Дипломант І фестивалю патріотичної пісні “Афганістан болить в душі моїй…”

            У жовтні 1982 року, Сергій Володимирович потрапив служити потрапив служити в гарячу точку Афганістану, м. Талукан командиром танка. Задача, що стояла перед ними, була за мірками воєнного часу, і проста і водночас складна: супровід колон з машинами, знищення банд – формувань. Та ніщо не могло  перешкодити  всюдисущому Костецькому.

 

Слід від пережитого залишився не тільки в кадрах

фотохроніки , а й відбився болем у душі, який не

тамується навіть з плином років. Мабуть тому прагнучи

об'єднати  бойових побратимі, він стає одним з

організаторів фестивалю афганської пісні у нашому

місті «Перевал -1995», щоб люди почули їхні твори,

відчули єдність споріднених душ.

            Сергій Володимирович Костецький брав

участь у фестивалях афганської пісні, котрі проходили в

Нікополі, Дніпропетровську, Кривому Розі,

Харкові, Вітебську (Білорусь).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фестиваль «Афганської пісні»​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поставте скибку хліба на стакан,

і  голову схиліть в скорботі вічній.

за тих, кого убив Афганістан,

чиї він душі ранив і скалічив

 

 

Грінер Олександр Артурович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Народився  29 чевня 1968 року. В 1985 році закінчив СШ № 3. Після закінчення школи поступив  до ТУ №4, де отримав спеціальність машиніст екскаватора ІV розряду. показав працелюбність, дисциплінованість, фізичне загартовування.

            Виконувати  військовий обов'язок перед  своєю Батьківщиною Олександру  випало   у 1987 році. Закінчив автошколу, отримав посвідчення водія, і в армію. Після призиву потрапив у спеціалізовану учбову частину, що знаходиться  в горах Вірменії. Поряд з турецьким кордоном,  а звідти через 6 місяців - в Афганістан.

             "У період з 23 по 30 січня 1989 року брав активну участь у складі патрульно - аварійної команди по відновленню траси трубопроводу в районі перевалу Саланг. М.п. Джабаль-Усарандж-Баграм при активному веденні бойових дій з бандитами опозиції. Працювали вдень і вночі над усуненням 91 диверсії, піддавалися обстрілу 46 разів, вступали в бій 17 разів Під вогнем опозиції замінили 906 метрів трубопроводу в складних умовах гірської місцевості при рясних снігопадах, чим забезпечили безперебійну подачу пального для виведення частин тимчасового контингенту Радянських військ в Республіці Афганістан Висновок: .. За мужність і героїзм, проявлені при виконанні бойових заданий командування гідний нагородження медаллю "За бойові заслуги" Командир 276 трубопровідної бригади полковник С.Коваленком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Січук Олександр Степанович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Народився 22 квітня 1963 року в с. Покровське Нікопольського району. В 1980 році закінчив СШ №2 й  поступив на навчання до ТУ №4 групи №151, де отримав спеціальність машиніст бульдозера. Був люблячим сином і відповідальним громадянином своєї Батьківщини.

            До того часу, коли почалася війна в Афганістані, Олександр був людиною воєнно – службовою. У 1981 році направили в Демократичну Республіку Афганістан, де було зараховано до військової частини 65528, яка розташовувалася в Самарканді. Зі своїми товаришами по заклику проходив курси водіння на вантажних автомобілях марки ЗІЛ і КАМАЗ в умовах міської місцевості. Вчили  добре розбиратися у техніці, тобто всьому тому, що могло знадобитись на війні, допомогло б вижити, коли кулі  свистять над головою, а поруч вибухають снаряди. Потім був розподіл, і в 1983 роки Олександр і нечисленна група  майбутніх бойових товаришів прибули на постійне місце своєї служби в місто Шинданд, в військову частину «Дорожньо – будівельний батальон 35593». Завданням якого в Афганістані було забезпечення будівельними матеріалами, пальним, продовольством практично всі будівельні частини.

            Умови побуту теж залишилися  в пам'яті незгладимий слід, адже практично половина служби пройшла в кабіні автомобіля. Перебуваючи в рейсах цілодобово, машина для була і казармою, і «будинком рідним».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Самарканд 1981 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Самарканд,  1981р., в.ч 65528

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Шинданд,  1982р. в.ч. 35593

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перед караулом 15.04.1982р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Самарканд 19.07.1982р.

 

 

Випусники, які загинули

 

Афганська війна

 

         Афганська війна залишила незагоєну в свідомості нашого народу, що невгамовним болем  нагадує про уроки історії, адже тисячі синів і доньок України здоров'ям і життям заплатили за хворобливі прагнення тодішнього керівництва держави.

         Збереження пам'яті про Афганістан – це теж священний обов'язок перед тими, кого забрала жахлива війна, кого так несправедливо нема  сьогодні з нами. 240 нашим землякам довелося воювати в Афганістані, 9 загинуло, близько 20 були  учасниками масштабних конфліктів, 16 наших молодих земляків віддали своє життя, виконуючи військовий обов'язок у лавах Збройних Сил у мирний час, і ще 2 поповнили цей скорботний список, захищаючи городян.

         Ця війна загартувала ціле покоління громадян нашої держави, навчивши понад усе цінувати життя, людяність і справедливість, Мабуть саме тому «афганці» відіграють таку вагому роль в процесах розбудови громадянського суспільства, ставши впливовим чинником соціально-політичних процесів  в нашій молодій Україні.

         Афганська війна є надбанням істориків і політологів, але вона залишилася для багатьох наших співвітчизників частиною життя, суворою правдою про опалену вогнем далеких Афганських гір молодість. Правдою про вірність  обов'язку, дружби і героїзму.

         У квітні 1988 року на території ПТУ- 50 відкрито меморіальну стелу з іменами випускників училища, які загинули в Афганістані.​

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Блящук Вадим Іванович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 24.06.1965 р. З 1-го класу по  8-й навчався в СЗШ № 5.

         Потім вступив до  ТУ-4  на навчання за спеціальністю слюсар чергового із ремонту обладнання.

         Любив техніку. Паралельно з навчанням професії в училищі навчався в авто школі.

         У листопаді 1983 р. був призваний до лав Радянської Армії. Служив у прикордонних військах на радянсько-іранському кордоні.

      Загинув при виконанні службових обов'язків 7 квітня 1984 р.

 

Губа Віталій Іванович

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 22 липня 1965 в багатодітній робочій сім’ї.

         В 1982 році закінчив СШ № 3, і вступив до  технічного училища  №4.  Віталій був тихим, скромним, веселим хлопцем, любив техніку, спорт, музику.

         В училищі здобув спеціальність машиніста екскаватора, працював в північному кар'єрі,  звідки був  призваний до лав Радянської Армії.

         Був направлений до  Афганістану для виконання інтернаціонального обов'язку, там він проявив організаторські здібності. Коли розвід дозор напоровся на засаду, Віталій визвав вогонь на себе, тим самим дав можливість групі закріпитися.

         В нерівному бою він був оточений душманами. Указом Президії  Верховної Ради СРСР Губа В.І. був нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно.

 

 

Жуков Павло  Вікторович

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 21 січня 1960 року. Почав вчитися в школі № 1, потім навчався до 9-го класу в школі № 7. Павло виконував всі доручення сумлінно. Любив малювати. Допомагав в оформленні шкільних газет і наочних посібників. Працьовитий, захоплювався  спортом.

         Закінчивши 8 класів, почав працювати в електроцеху ОРРЗ учнем токаря. За час роботи показав себе як активний, скромний і виконавчий товариш. Павло завжди підвищував свій ідейно-політичний рівень. Серед товаришів по роботі користувався повагою.
        У 1979 році був призваний до лав Радянської Армію і направлений служити до  Афганістану.

        Виконуючи  бойові завдання, проявив мужність і героїзм. Був тяжко поранений і помер 4 вересня 1980 року.

 

 

Клоков Сергій Володимирович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               

         Народився 2 лютого 1965 року. Любив музику , був членом вокально - інструментального ансамблю в БК. ТУ № 4 закінчив за спеціальністю слюсар гірничого обладнання.

         Був призваний до лав Радянської Армії, служив в столиці Афганістану  м. Кабулі.

         Перше поранення отримав коли повертався з товаришами із  завдання , підірвавшись  на міні. Сергій був поранений в плече та були пошкоджені ноги.

         Після госпіталю, повернувся в рідну частину. Загинув 17 квітня 1984 року повертаючись з бойового завдання.

 

 

Макаричев Андрій Іванович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 17 вересня  1963 року. У школу пішов у вересні 1971. Навчався  у середній школі  №6. Закінчивши  школу вступив до технічного  училища.

         В армії Андрія відрізняли чесність, високі морально-політичні якості. Він ніде і ніколи не пасував перед труднощами, був хорошим товаришем, користувався заслуженим авторитетом.

         11 жовтня 1983, виконуючи наказ командира,  в бойовій обстановці він загинув на території демократичної республіки Афганістан.

         Указом Президії Верховної Ради СРСР  Макаричев Андрій Іванович був нагороджений орденом Красної Зірки посмертно.

 

 

Мамедов  Григорій Шарифович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 14 жовтня 1961року в робітничій родині.8 класів закінчив в школі №1, де став комсомольцем. Потім вчився в школі №6.  

         Він ріс добрим і  хлопчиком, любив музику, займався спортом. 

         Закінчивши школу він прийшов до ТУ №4, де отримав спеціальність бульдозериста. 

         Почалася служба в армій, його перенаправили на Афганський кордон. І тут Григорій показав працелюбивість, дисциплінованість, фізичне загартовування. 

         В уїзді Панджир 14 червня було знищено більш 30 банд, оснащених автоматами, гранатами і другою  зброєю американського підприємства. Григорій приймав участь в цій операції.

         Указом Президіума Верховної Ради СРСР Мамедов Григорій Шарифович був нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно.

 

 

Мельник  Сергій  Вікторович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 24 лютого 1965 року в  робітничій сім’ї.

З дитинства ріс тихим, привітним хлопчиком, нічим не відрізнявся від своїх однолітків.

         З дитинства любив техніку і тому, напевно, в училищі обрав професію машиніста бульдозера. Навчався добре, був у списку найкращих учнів групи.

         У нього було багато товаришів, а друг один – Віктор Карпук.

         Сергій служив в Афганістані. Там він показав себе як хоробрий і дисциплінований воїн, проявив відданість комуністичній партії, високі морально-комуністичні якості, мужність і відвагу.

         Указом Президіума Верховної Ради СРСР Мельник Сергій Володимирович нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно.

 

 

Ніконоров Віктор Юрійович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 4 лютого 1965 р. у м. Орджонікідзе. У перший клас пішов в 1972 р в СШ № 7 де навчався по 6- ий клас. З 7-го по 10-й клас навчався у СШ № 8. Після школи вступив до ТУ-4 на спеціальність машиніста бульдозера.
         Віктор завжди був спокійним учнем. Любив читати, захоплювався спортом, грав у шахи. З великим бажанням і наполегливістю займався вільною боротьбою. Результат - чемпіон області з вільної боротьби у складі команди спортклубу.
         У жовтні 1983 р. Віктора призвали до лав РА. Служба його проходила в м. Хораг у прикордонних військах. Потім у ДРА. 16 червня 1985 Віктор у складі групи з 5 чоловік, був убитий  душманами.

         Старший радіотелеграфіст, рядовий Віктор Ніконоров був відмінником прикордонних військ, відмінним воїном-спортсменом.

         Віктор нагороджений орденом Червоної Зірки  посмертно.

 

 

 Отінов Володимир Фролович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 9 лютого 1962 року в м. Орджонікідзе, в робочій родині. Восьмирічну освіту здобув в школі №3. Потім працював учнем токаря в ремонтно-механічному цеху і паралельно вчився в школі працюючої молоді.

         Грамотний, уміючи логічно мислити, Володимир дуже полюбляв шахмати. Володимир приймав активну участь в змаганнях і завжди виходив переможцем в шахматних баталіях, за що неодноразово нагороджувався почесними грамотами, дипломами, призами.

         Був люблячим сином і відповідальним громадянином своєї Батьківщини.

         Виконував інтернаціональний обов’язок, вірний воєнній присязі, проявив стійкість і мужність. Помер 7 листопада 1980 року.

 

 

Попов Віктор Рудольфович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 5 червня 1963 року в сім'ї робітників. Навчався в середній школі № 3.

         В 1980 році вступив до  технічного училища № 4 в групу № 149 машиніст екскаватора. За час навчання зарекомендував себе сумлінним, вихованим юнаком. Навчався на  "4" і "5". Брав активну участь у громадському житті училища, був комсоргом групи, відмінним танцюристом, веселим, завзятим хлопцем.

         Ось таким підготовленим був призваний до лав Радянської Армії і направлений служити до  Афганістану. Там він показав себе як виконавчої, дисциплінованим, грамотним військовослужбовцем, готовим у важку хвилину прийти на допомогу товаришам.

         Указом Президіума Верховної Ради СРСР Попов Віктор Рудольфович нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно.

 

 

Радчиков Валерій Григорович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився 21 червня 1956 році в м. Красноярськ. Після переїзду до  міста Орджонікідзе пішов навчатися в школу  № 4.

         Закінчивши 8 класів вступив до Київського Суворовського училища.

         Після його закінчення у 1973 році був направлений до Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища.

         В 1982 році добровільно пішов служити до  Афганістану в званні капітана.

         При розмінуванні був тяжко поранений. За бойові дії нагороджений орденом Червоної Зірки.

 

 

Юшко Олександр Степанович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Народився в 1964 році, в с. Ленінське, Нікопольського р-ну, Дніпропетровської обл.

         З  1 – го по 10-й клас навчався в Ленінській середній школі.

         В 1981 вступив до ТУ № 4 на спеціальність електрогазозварник.

         Був призваний до лав Радянської Армії.

         Під час проведення однієї із операцій отримав поранення. Після лікування був демобілізований додому де працював  на ПНК - 44. За час роботи заслужив повагу колективу, відрізнявся дисциплінованістю, був активним учасником громадського життя колективу.

         У вересні 1985 року повторно вступив до ТУ № -4 на спеціальність машиніст бульдозера, але продовжити навчання не зміг, помер від колишніх ран. 

         Захоронений в селі Ленінське.